Український сир у діоксиновій мишоловці

Наталка ГАЛУШКА. «Дзеркало тижня», № 15 (694) 19 — 25 квітня 2008

На Львівщині, неподалік містечка Миколаїв, уперше в Україні цементний завод перейшов на часткове спалювання так званого альтернативного палива. Наразі традиційне паливо замінятимуть лише шинами, однак перехід на більш «цікаві» й різноманітні види відходів не за горами: адже пробний пуск зі спалювання ПЕТ-пляшок уже проведено. А якщо вдасться знайти постачальника суміші з картону, пластику, текстилю та бозна-чого ще — палитимуть і це. І річ тут не в Миколаївському цементному заводі і навіть не в тих кількох тисячах люду в Миколаєві, якому, можливо, доведеться дихати на повні груди діоксинами, — перехід ВАТ «Миколаївцемент» на альтернативне паливо є знаковим, бо віднині починається відлік нової ери поводження зі сміттям — неконтрольоване сміттєспалювання.
В Українській спілці виробників цементу вже давно говорять про можливість спалювати побутові та промислові відходи: адже в Європі цементні заводи саме таким чином заощаджують вугілля й рятують світ від завалів. І хоч наразі тільки «Миколаївцемент» перейшов до конкретних дій, за ним, проте, неодмінно підуть і інші виробники цементу. Адже в умовах невпинного зростання потреби в енергоресурсах і одночасного їх подорожчання керівники енергоємних виробництв закономірно шукають альтернативи дорогому паливу.
Діоксинова загроза
При частковій заміні традиційних видів палива так званим альтернативним, куди входить пластик, гума й інші відходи, вчені прогнозують збільшення в димових газах вмісту токсичних речовин. З огляду на це в країнах ЄС існують спеціальні приписи (Директива Європарламенту та Ради Європи 2000/76/ЕС ), де підприємства, котрі спалюють побутові та промислові відходи (або ж альтернативні палива на їхній основі) зобов’язують додатково, крім основних забруднювачів, контролювати вміст у відхідних газах важких металів, фторидів, хлоридів, вуглеводнів, діоксинів та фуранів. В Україні таких приписів немає. Звідси й непорозуміння — адже на ВАТ «Миколаївцемент» стверджують, що контролювати додаткові параметри не зобов’язані. Деякі з них (вміст у викидах важких металів, фторидів, хлоридів та вуглеводнів) заміряють лише при пробному пуску, а далі, якщо перевищень не зафіксовано, обмежуються вимірами емісії оксидів азоту, діоксиду сірки, оксиду вуглецю та золи. Визначати ж у викидах вміст діоксинів Інститут гігієни і медичної екології ім. О.Марзєєва, що розробляв рекомендації для цементного заводу в Миколаєві, не передбачив навіть при пробному пуску.
«В Україні не забезпечують належного контролю речовин, що виникають унаслідок спалювання альтернативних палив на основі відходів, — стверджує представник громадської організації «Бюро екологічних розслідувань» Дмитро Скрильніков. — За висновком державної санітарно-епідеміологічної експертизи, у викидах Миколаївського цементного заводу немає потреби контролювати вміст діоксинів. У тому ж таки документі позитивний висновок щодо спалювання відходів дано з посиланням на Європейські протоколи і норми, зокрема на Протокол альтернативних палив Агенції з охорони довкілля (ЕА) ЄС. Виникає сумнів, що чиновники уважно читали ці документи. Бо якщо говорити про європейський досвід, то там при спалюванні шин і відходів перед¬бачено жорстку систему контролю й певні вимоги, яких, на жаль, у нашому законодавстві не закріплено, і СЕС не вимагатиме дотримання цих вимог. У згадуваному протоколі, на який посилаються у висновку санітарно-епідеміологічної експертизи, міститься вимога, по-перше, визначити тестовий період, протягом якого проводяться всі заміри. По-друге — зафіксувати точку, з якої починається спалювання. Тобто ще до початку будь-яких робіт роблять аналізи на вміст діоксинів та інших токсичних речовин у ґрунті та рослинах, аби згодом було з чим порівнювати майбутній рівень забруднення. У протилежному випадку, якщо після п’яти-десяти років спалювання відходів буде виявлено перевищення вмісту діоксинів, на заводі можуть заявити, що так було і до використання альтернативних палив. Довести в такому разі причетність виробника буде надзвичайно важко. Крім того, за тими ж таки європейськими нормами спалювати відходи без постійного контролю викидів діоксинів, бенз(а)пірену та важких металів є неприпустимим.
У висновку СЕС чиновники, посилаючись на буцімто «європейський досвід», просто завуальовують свою некомпетент¬ність.
Ще гірша ситуація з Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища у Львівській області, яке наклало на позитивний висновок щодо використання на ВАТ «Миколаївцемент» альтернативних палив гриф «Для службового користування». Це можна потрактувати як намагання приховати необґрунтованість своїх рішень. Адже навряд чи є об’єктивні підстави для того, щоб приховувати від громадськості інформацію про таку діяльність та її безпеку».
Серйозною проблемою сміттєспалювання в Україні (і це стосується не тільки цементної промисловості, а сміттєспалювання загалом) є відсутність у нашій державі закону (на зразок уже згадуваної Європейської директиви), який би вимагав при спалюванні сміття дотримуватися чітко визначених технологічних параметрів (як-от: температура і режим спалювання відходів з метою забезпечити їх максимальне згоряння і розклад діоксинів, а також унеможливити їх повторне утворення) і містив перелік речовин, що їх завод зобов’язаний контролювати при спалюванні відходів.
«Як заявили на прес-конференції представники цементного заводу в Миколаєві, Україна вимагає контролю тільки певних компонентів, і більше, ніж цього вимагають наші закони, вони не контролюватимуть. Такий підхід, на мій погляд, є занадто ризикованим. З іншого боку, доки Україна вироблятиме свої нормативи замірів діоксинів і створюватиме потужності для контролю, всю продукцію довкола таких заводів буде отруєно, оскільки діоксини та інші токсичні речовини мають здатність акумулюватися», — розповідає представник «Бюро екологічних розслідувань».
На думку провідного наукового співробітника Інституту газу Національної академії наук України Володимира Четверикова, у нас немає достатньої нормативної бази, яка б регулювала, що саме і як саме слід контролювати, який технологічний режим має бути при спалюванні тих чи інших відходів, — усі ці вимоги мали б бути закладені в технологічному регламенті. Маємо закон про підтвердження відповідності і про стандарти та технічні регламенти. Разом з тим щодо поводження з відходами є тільки один технічний регламент — на тарну упаковку (її переробкою займатися дуже вигідно).
В Європі діє директива, де чітко розписано технологічні вимоги з урахуванням виду спалюваних відходів. У нас подібного документа немає, а тому коли підприємство заявляє, що спалюватиме відходи, кожен виставляє вимоги на свій розсуд: екологи кажуть одне, санстанція — інше. Тому в результаті наша дозвільна система працює так: щось проконтролювали, щось не проконтролювали.
На жаль, схоже, що Україна сама хоче наступити на граблі, тому вперто не бажає використовувати досвід сусідніх країн. Нещодавно, наприклад, в Італії закрили 25 заводів із виробництва сиру, бо в їхній продукції виявили перевищення вмісту діоксинів. Це пов’язують з тим, що заводи в процесі свого виробництва спалювали сміття. Діоксин потрапив у ґрунт, потім у рослини, далі — у тваринну продукцію, і зрештою опинився на столах італійських любителів молока й сиру.
У «діоксинному» контексті варто згадати не лише законодавство Євросоюзу, а й СРСР — тут свого часу розвиток сміттєспалювання було зупинено взагалі через неспроможність дер¬жави контролювати вміст у димових газах діоксинів (тоді в країні не було необхідного для цього обладнання, однак було принаймні розуміння загрози, яку може нести забруднення цими токсичними речовинами). У сучасній же Україні, здається, навпаки — можливість є (хоч такі аналізи спроможні провести тільки дві лабораторії в державі), а усвідомлення небезпеки немає.
Звідки дрівцята, чи то пак альтернативне паливо?
Зараз на цементному заводі в Миколаєві використання «альтернативних палив» перед¬бачено на двох печах із п’яти. На одній спалюватимуть подрібнену суміш із відходів пласт¬маси, текстилю й паперу, на другій — шини. За стартовими прогнозами заводу, потреба в шинах становитиме близько 12 тис. тонн щорічно, а максимальна потреба в подрібнених відходах, які використовуватимуть як альтернативне паливо, — 34 тис. тонн.
Спалювати відходи надзвичайно вигідно як для самого заводу, так і для суспільства. Адже таким чином можна бодай частково вирішити проблему сміттєзвалищ, — стверджують працівники «Миколаївцементу». Разом з тим представники компанії заявляють — в Україні практично немає підприємств, які б змогли постачати альтернативне паливо в таких обсягах.
«Звідки постачатимуть так зване альтернативне паливо і з чого воно складатиметься — неабияк турбує екологів, — стверджує представник громадського об’єднання «Бюро екологічних розслідувань» Дмитро Скрильніков. — Керівники заводу в Миколаєві декларують: окрім шин спалюватимуть і інші відходи. Що саме буде в тих інших відходах, і наскільки безпечно буде їх спалювати, поки сказати важко. Але ж від складу палива залежить, скільки і яких токсичних речовин потраплятиме в повітря. Наскільки нам відомо, планується, що на ВАТ «Миколаївцемент» альтернативне паливо постачатиме «Сервіс-центр-Стрий». Поки що це будуть тільки шини. Однак керівник фірми-постачальника ще в 2006 році в одній із пропозицій, поданих на конкурс з експлуатації Грибовицького сміттєзвалища, заявив про наміри допалювати на заводі в Миколаєві відходи зі сміттєзвалища в Грибовичах. Звісно, це не може не викликати певних застережень».
Окрім того, екологів цікавить і інше: чи не стане використання «альтернативних палив» приводом для масового ввезення на територію України відходів з-за кордону? Подібна плутанина в термінах — «небезпечні відходи» та «альтернативне паливо» в Україні вже була, зокрема, з угорськими гудронами. Екологам тоді знадобився рік, аби довести небезпеку «палива».
«Практика спалювання в Україні відходів під назвою «альтернативне паливо» є дуже «привабливою» для деяких не зовсім чесних закордонних підприємців, що намагатимуться ввезти свої відходи, зокрема шини, на нашу територію, — вважає Дмитро Скрильніков. — Адже в ЄС викидати шини на сміттєзвалище заборонено. Разом з тим кількість шин, які потрапляють у відходи, значно перевищує можливість їх утилізації. За даними Європейської асоціації переробників шин, частину з них переробляють, частину використовують як паливо, а решту експортують в інші країни. Гарантії, що шини не ввозитимуть в Україну, немає. Адже, якщо на них є попит, а системи їх збирання в дер¬жаві немає, то, закономірно, бізнесменам буде вигідніше співпрацювати з постачальника¬ми з-за кордону, де бізнес уже налагоджений і шин удосталь. Зараз декларується, що використовуватимуть тільки українські відходи. Встановити, що шини саме з України, не так просто, адже можливі схеми, коли відходи постачатимуть через кількох посередників, і розібратися, звідки прибуло альтернативне паливо, буде вкрай важко».
Ще одним каменем спотикання для Миколаївського цементного заводу є санітарно-захисна зона (СЗЗ). Адже у висновку дер¬жавної санітарно-епідеміологічної експертизи міститься обґрунтування щодо зменшення санітарно-захисної зони довкола одного з найбільших забруднювачів повітря Львівщини з 1000 до 700 метрів. Зважаючи на те, що «Миколаївцемент» заявляє про збільшення виробничих потужностей, а також про перехід з газу на вугілля та альтернативне паливо (тобто фактично на більш брудне паливо), дозвіл зменшити санітарно-захисну зону є щонайменше незрозумілим.
Якими мотивами керувалися фахівці, ухвалюючи таке рішення, і наскільки безпечно зменшувати санітарно-захисну зону у виробництві, де запроваджується нова для України технологія, автор матеріалу намагалася дізнатися в Головного державного санітарного лікаря України Миколи Проданчука. Однак, на жаль, попри офіційний запит та численні дзвінки до прес-служби, відповіді посадовця журналіст так і не отримала.
Для довідки
Кілька років тому на цементному заводі Lafarge (Квебек, Канада) як альтернативне паливо почали спалювати автомобільні шини.
Фонд правового захисту міста Сьєрра провів моніторинг даних Канадського національного екологічного реєстру викидів забруднення.
Результати просто шокували. Протягом 2000—2004 рр. різко зросли викиди цілої низки забруднюючих речовин: хром (609%), мідь (3441%), свинець (141%), манган (1915%), нікель (1028%), цинк (1139%), діоксид сірки (145%), кадмій (3064%).
За той самий період емісія діоксинів та фуранів (найтоксичніших хімічних речовин, відомих науці) зросла на 742%.
З прес-релізу згаданого Фонду правового захисту та Екологічного альянсу Торонто (Sierra Legal Defence Fund, Toronto Environmental Alliance, Ontario)
Для довідки
До великої групи хлорованих вуглеводнів, що їх називають діоксинами, входять 75 власне діоксинів (поліхлорованих дибензодіоксинів), 135 різних фуранів (поліхлорованих дибензофуранів) і 209 поліхлорованих біфенілів (ПХБ).
Одним із найнебезпечніших джерел діоксинів вважають заводи, де спалюють сміття, та звалища різних хімічних відходів. Свій внесок у забруднення діоксинами робить і паперова промисловість, оскільки всі паперові матеріали (газети, пакувальний папір, целофановий та паперовий посуд, пакети тощо) містять ці речовини, хай і в малих концентраціях.
Діоксини можуть спричинити захворювання на рак. Крім того, ці речовини негативно впливають на роботу ендокринних залоз, що має наслідком порушення обміну речовин. Крім того, діоксини тяжко позначаються на перебігу вагітності (зафіксовано навіть випадки внутрішньоутробної загибелі плоду, збільшення числа вроджених вад та вад розвитку). В останні роки з’явилися повідомлення, що діоксини можуть викликати прискорене старіння організму.

Оставить комментарий

Вы должны войти, чтобы оставить комментарий.