Закони, що забезпечують доступ громадськості до інформації
Основні закони України, які гарантують доступ до екологічної інформації:

Конституція України (стаття 50(2)): «Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена».

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»: «Кожен громадянин має право на одержання у встановленому порядку повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров’я населення» (стаття 9, частина 1, пункт е).

Закон України «Про інформацію», що гарантує право на доступ до інформації і створює правове підґрунтя для реалізації цього права. Закон має низку позитивних рис, включаючи гарантію права на отримання інформації (стаття 5 і 9), та зобов’язання державних органів надавати інформацію за запитом (стаття 10 і 32), положення про систему оскарження (стаття 35 і 48) та право вимагати від уряду інформацію про себе (стаття 23), обов’язок державних органів влади активно розповсюджувати інформацію (стаття 29) і санкції щодо тих, хто порушує даний закон (стаття 35 і 47).

Окрім того, Україна ратифікувала Оргуську конвенцію, що накладає на держави-учасниці ряд серйозних зобов’язань. По-перше, вони повинні дбати про одержання оновленої екологічної інформації. Оскільки велика частина важливої інформації знаходиться в приватній сфері, держава повинна розробити механізми для збору такої інформації. Конвенція зобов’язує держави робити безпосередньо доступними для громадськості найбільш важливі категорії екологічної інформації. Наприклад, активно публікувати звіти про стан довкілля, тексти законів, що стосуються довкілля, а також стратегії, плани та програми. Крім того, Оргуська конвенція надає право будь-якій зацікавленій особі одержати інформацію про стан навколишнього середовища, не пояснюючи причин своєї зацікавленості. З цією метою держави повинні слідкувати за тим, щоб державні органи чітко показували, якими видами інформації вони володіють, якою є процедура її отримання.
Отже, як бачимо, на законодавчому рівні права громадськості на одержання екологічної інформації добре захищені. Однак на практиці для одержання такої інформації доводиться стикатись з доволі суттєвими труднощами.

Інформаційний запит
За Законом України «Про інформацію» громадськість може отримувати інформацію
а) у відповідь на інформаційний запит та
б) в результаті оприлюднення інформації державними органами, компаніями, організаціями та інституціями.
«Інформаційний запит» в законі визначається як «письмове звернення з вимогою про надання можливості ознайомитись з офіційними документами».
Подаючи таке звернення, дуже важливо чітко окреслити вид інформації, яку подавач хотів би отримати. Наприклад: рівень забруднення повітря оксидами сірки, оксидами азоту та пилу на території міста Кам’янка-Бузька в період з 2005 по 2007 роки. Адже, якщо чітко не окреслити вид інформації, яка має бути надана, – відповідь буде розмита та узагальнена.

Закон обумовлює, що орган який опрацьовує запит, протягом 10 днів повинен повідомити подавача запиту про те, чи його запит може бути задоволений. Якщо відповідь позитивна то інформація повинна бути надана протягом місяця. При відмові надати інформацію повинно подаватись пояснення причин цієї відмови.
Разом з тим, особа, яка подає запит, не повинна обґрунтовувати причин своєї зацікавленості даною інформацією.

За умовами Оргуської конвенції державні органи повинні надавати перелік інформації, якою вони володіють. Однак на практиці таку інформацію надають не завжди. Тут потрібно виходити з повноважень державного органу, згідно яких він повинен був би мати певну інформацію. Разом з тим, відсутність інформації про інформацію суттєво ускладнює процес отримання інформації.

Інформація поділяється на «відкриту інформацію» та «інформацію з обмеженим доступом». Закон забороняє обмеження в доступі до «відкритої інформації», разом з тим, як показує практика учасників тренінгу, доволі суттєвою є проблема з отриманням інформації «з обмеженим доступом». Адже досить часто, невідомо з яких міркувань і невідомо яким законом керуючись, чиновники відносять важливу екологічну інформацію до інформації «для службового користування». З отриманням такої інформації в зацікавленої особи можуть виникнути суттєві труднощі.

Інформація у сфері оборони, економіки, науки та технологій, закордонних справ, національної безпеки та обстоювання законів може класифікуватися такою, що відповідає статті 1 ЗУ «Про державну таємницю». Цей та інші закони встановлюють перелік категорій інформації, які не можуть бути таємними або конфіденційними, включаючи зокрема наступне:
-    стан довкілля, якість харчових та споживчих продуктів;
-    аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні ситуації, які трапилися чи можуть трапитись і створювати загрозу для безпеки громадян;
-    стан здоров’я населення, стандарти життя, включаючи харчування, одяг, проживання, здоров’я та соціальні послуги, а також соціально демографічні дані, стан законодавства та порядку, а також освіти та культури населення.
Обмеження доступу до тих самих категорій інформацій також заборонено відповідно до Закону України «Про інформацію».

Одержання інформації через суд
Згідно статті 35 ЗУ «Про інформацію» кожен має право оскаржити відмову надати інформацію (або затримку її надання) в суді. Суттєвим недоліком тут є фактична відсутність санкцій щодо чиновника, який незаконно відмовився надавати інформацію. Тобто у випадку, якщо в суді вдасться довести незаконність ненадання інформації, суд зобов’язує відповідний орган надати інформацію, яку вимагав позивач, але разом з тим судді зазвичай не накладають на відповідачів жодних штрафних санкцій. Такі рішення суду не сприяють тому, щоб чиновники в майбутньому більш відповідально ставились до виконання закону «Про інформацію». Разом з тим, позивач втрачає багато часу на судовий розгляд, і часто інформація, яку отримує в результаті, є вже застарілою.
Якщо ж суд першої інстанції визнав, що порушення в ненаданні такої інформації не було, – можна звернутись в апеляційний суд, продовжити виборювати своє право на інформацію в судах України. Або ж, якщо це стосується екологічної інформації, можна звернутись до міжнародного комітету по дотриманню Оргуської конвенції. Комітет не є судовим органом, він не може зобов’язати державу надати інформацію, але він приймає рішення про дотримання чи недотримання Конвенції та надає рекомендації державі. Санкцій за невиконання рекомендацій немає, але існують певні наслідки в міжнародних відносинах…
Окрім цього, можна скористатись «позасудовим шляхом» - звернутись зі скаргою про ненадання інформації до СБУ чи прокуратури, оскільки такі порушення відносять до корупційних, або до тих, що сприяють корупції. Тоді відповідно до Закону України «Про боротьбу з корупцією» щодо чиновника проводиться процедура перевірки його діяльності.

Інформація через ЗМІ та Інтернет
Крім можливості отримання інформації через інформаційний запит, українське законодавство зобов’язує державну владу, місцеві органи влади, підприємства, установи, організації та окремих осіб розповсюджувати екологічну інформацію в деяких ситуаціях. Наприклад, коли проводиться оцінка впливу на навколишнє середовище для певного проекту, інформація про це повинна публікуватись в ЗМІ. Державні екологічні органи також відповідальні за регулярне розповсюдження інформації про довкілля через ЗМІ ( у випадках надзвичайних ситуацій розповсюдження має бути негайним). Сюди входить інформація про джерела забруднення, викиди відходів та інші небезпеки, які мають вплив на здоров’я людей. Проте немає визначення часових рамок, регулярності чи форми, в якій має відбуватися це розповсюдження.
Державні органи доволі часто оприлюднюють матеріали про стан довкілля в мережі Інтернет. Однак такий метод має цілу низку негативних моментів: досить часто інформація на інтернет-сторінках подається нерегулярно чи неповно, вона може бути застарілою, окрім того – такі матеріали не можна використати в суді як доказ (в такому випадку вартує додатково звернутись в державний орган із запитом про одержання даної інформації в письмовій формі).

Санкції
Стаття 47 Закону України «Про інформацію» говорить, що «порушення закону… тягне за собою цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність». Це положення може застосовуватись у випадку незаконної відмови надати інформацію, несвоєчасне надання інформації, поширення неправдивої інформації і перешкоджання поширенню інформації.
Стаття 238 Кримінального кодексу України передбачає штрафи та ув’язнення у випадку:
«приховування аби умисного перекручування службовою особою відомостей про екологічний, в тому числі радіаційний, стан, який пов’язаний із забрудненням земель, водних ресурсів, атмосферного повітря, харчових продуктів і продовольчої сировини і такий, що негативно впливає на здоров’я людей, рослинний та тваринний світ, а також про стан захворюваності населення в районах з підвищеною екологічною небезпекою.»
Максимальний строк покарання становить три роки або п’ять, якщо інформація стосується району надзвичайної ситуації і її приховання призводить до тяжких наслідків. Однак в Україні про випадки застосування таких санкцій поки невідомо.

Коментар Дмитра Скрильнікова, експерта проекту з екологічного права
1.    Незважаючи на створювану ілюзію демократії, останнім часом ситуація з доступом до інформації погіршується.
2.    Законодавча база щодо доступу до екологічної інформації  в Україні існує, але практика дотримання законодавства „кульгає”.
3.    Необхідно посилити відповідальність за порушення законодавства.
4.    Громадськості слід вимагати у чиновників в повній мірі виконувати свої обов’язки у цій сфері.
5.    В Україні існує необґрунтоване віднесення відкритої інформації до інформації з обмеженим доступом. Крім того, окремі акти в цій сфері сприяють тому, що чиновник довільно тлумачить законодавство та на власний розсуд вирішує, надавати інформацію чи ні.
6.    Подекуди чиновники недостатньо обізнані з вимогами законодавства.
7.    Активне інформування недостатнє та не відповідає вимогам законодавства та потребам громадськості.