Велика земля українська, але екологам відступати нікуди…

(Сергій Шапаренко: з досвіду Харківської екологічної групи “Печенеги”

О земле втрачена, явися
бодай у зболеному сні,
і лазурово простелися,
і душу порятуй мені.

Василь Стус

Якщо за часів Булгакова людей потворило «квартирне питання», то для сучасних українських мешканців найбільшою спокусою є земля, задля заволодіння якою вони здатні на геть усе — від вбивства природи до вбивства людини. Харківщина надає цьому безліч прикладів. Отже, сьогоднішньому екологічному громадському руху все частіше доводиться апелювати до громади, щоб хоч якось захистити рідкісні ландшафти від знищення загарбниками-бізнесменами.

Кампанію по боротьбі з незаконним захопленням та забудовою земель (здебільшого природоохоронних) ми, Екологічна група «Печеніги», почали наприкінці 2007 року. Адже в останні роки ця проблема стала для Харківщини дуже актуальною та болючою. Напрямками роботи в цій кампанії стали звернення харків’ян, які просили допомогти у боротьбі за врятування улюблених місць відпочинку або власних дворів та прибудинкових ділянок, на які «поклали око» землезагарбники. Прикладом такого зухвалого самозахоплення земель може стати мікрорайон «Мінутка», який розташувавсь біля річки Уди у самому місті Харкові. Як згадують корінні харків’яни, десь до 60-х років ця місцина була улюбленим «курортом» городян. Невеличке кар’єр, заповнений водою, збирав влітку весь місцевий «бомонд» — від дітлахів до дідів. Пізніше, в місті виникли більш оздоблені зручностями пляжі, але ще до позаминулого року на «Мінутку» збиралися заради відпочинку мешканці навколишніх мікрорайонів та селища Пісочин, що розташовано неподалік.

Аж раптом на березі, де щойно відпочивали люди, з’явивсь будівельний вагончик, виникли якісь бетонні плити та була кимсь організована імпровізована огорожа у вигляді паличок з червоними ганчірками. Територія в 15 гектарів почала засипатися ґрунтом та сміттям. Джерела з місцевих мешканців стверджують, що відсипка берега велася таким чином: неофіційно будівельники об’явили водіям сміттєвозів, що за кожну машину, скинуту на це місце, вони платитимуть 40 гривень. От і потягнувся до «Мінутки» ланцюг вантажівок зі сміттям. Господарям здалося, що ними захоплено малувато земель, отже, вони вирішили «потіснити» й саме озеро «Мінутка», засипаючи його ґрунтом та сміттям метр за метром.

Побачивши таку діяльність, місцеві мешканці спробували було поскаржитися владним структурам. Але там їх «послали», мовляв, знаєте, які серйозні дядьки займаються «сміттєбудівництвом»?! Хочете, мовляв, неприємностей? Деякі залякані ще тоді люди й досі бояться не те що на телебаченні виступити — підписи під колективним зверненням поставити! Але все ж таки, незважаючи на острах, сидіти, склавши руки, громадяни не стали, адже від дій горе-будівельників вони також чекали великих неприємностей. Річ у тім, що приватний сектор мікрорайону «Мінутка» — це територія, яка час від часу підтоплюється водою. Для того, щоб маєтки не плавали у воді, фахівці створили мережу канав, що захищають і від дощів, і від повеней. Годі й говорити про збереження цих споруд при «дикому» захопленні земель. Отже, місцеві мешканці звернулися до нашої організації, Екологічної групи «Печеніги».

Коли ми, щоб перевірити правдивість цієї заяви, виїхали на місце, видовище це нас справді вразило. Масштаби та кількість порушень екологічного законодавства, зухвалість цього злочину просто претендували на чинне місце в «Книзі рекордів Гіннеса». Адже будівництво це велося просто біля адміністративної дороги, якою з Києва та у Київ їздить усе місцеве начальство. Всю цю діяльність бачили тисячі людей — пасажири автобусів та тролейбусів, маршруток, місцеві мешканці, працівники багатьох підприємств, розташованих навколо. Вочевидь, пани будівельники свято вірили у свою безкарність. Просто на березі річки, біля водойми, було створене величезне звалище. Там ми знайшли небезпечні та особливо небезпечні відходи, саме безконтрольне захоронення яких є грубим порушенням екологічного законодавства. Нами були знайдені: відходи азбесту, токсичних (як зазначено на етикетках) будівельних сумішей, руберойду, фарб та багато-багато іншого. Більше того, в певних місцях цього 15-гектарного звалища було організовано (чи стихійно створилися) місця спалення автопокришок та іншого сміття. Токсичні відходи разом з ґрунтом великими бульдозерами зсували просто в озеро, розміри якого значно зменшилися. Все це нагадувало саботаж або диверсію. А при вивченні виявилося… початком будівництва торговельно-виставочного комплексу!

Перше, що ми зробили — написали про виявлені порушення в екологічну інспекцію та прокуратуру, зробили відповідні запити до органів влади. Вирахували збиток навколишньому середовищу за встановленими державою нормативами — вийшло десь біля 1,5 мільярдів гривень. І тут панове будівельники заметушилися. Кажуть, що саме через це питання відомий харківський політик душив просто перед камерою іншого відомого політика. А Харківська міська рада 21.11.2007 прийняла чотири рішення, що протирічать один одному. Так, рішення № 239/07 надає самовільно захоплену комерсантами ділянку їм же в оренду. Прийняте в той самий день рішення № 255/07… продає цю ж землю тій самій фірмі. В тому ж рішенні частину цієї землі бізнесовцям вдруге надають в оренду. Є й ще два рішення, про які б Льюіс Керол сказав «все чудесатєє та чудесатєє». Нам стало зрозуміло, що таким чином влада й сміттєбудівельники «замітають сліди». Маленька деталь: всі 15 гектарів захопленої землі знаходяться у так званому «Удянському екокоридорі» — природоохоронній зоні, яка має знаходитися під захистом місцевої влади.

Тим часом будівництво й вивіз сміття йшли своїм ходом. Підприємці вирішили, що інцидент вичерпано. Від «нахабних екологів» вони «відхрестилися» тим, що поставили саморобний плакат «Відсипка ґрунту. Вивіз сміття заборонено» (буцімто на охоронювану територію сипали відходи невідомі злодії) та прикрасили сторожку написом «Екологічний контроль» (!), мовляв, чхати ми хотіли на всі ваші нормативи. Стало зрозуміло, що кампанія без участі широких верств громадськості, засобів масової інформації та місцевих мешканців буде завідомо провальною.

18 січня 2008 року ми, несподівано для наших опонентів, зробили «хід конем». Зібрали майже всю харківську пресу (було біля шести телеканалів, газети та радіо), посадили їх в автобус та вивезли просто на місце злочину. Паралельно нами було надруковано інформаційний буклет для місцевих мешканців, де йшлося про небезпеку сусідства з подібним «будівництвом». Цей буклет було розповсюджено серед домогосподарок, людей, що проявили якнайменшу активність та тих, кому дії порушників заважали більше за всіх. Наприклад, була одна господиня, яка скаржилася, що через постійне спалення автомобільних покришок вона не може вивісити на вулицю випрану білизну: від сажі речі миттєво чорніють. Ця пані радо допомогла у розповсюдженні матеріалів серед сусідів та знайомих.

Журналісти теж не підвели наших сподівань. Більше за все ми боялися, що охорона будмайданчика почне бійку з представниками ЗМІ. Тому маршрут було прокладено таким чином, щоб опинитися поруч з сторожкою в самому кінці прес-туру. Ми оберігали наших гостей-журналістів, як тільки могли. Але вони… раптом рвонули до охоронців. На диво, ніякої бійки не сталося — будівельники та їх бригадир лише мляво намагалися пояснити, що вони роблять з озером та пляжем. Після прес-виїзду ми провели прес-конференцію, на яку запросили академіка Олексія Кашубу, знавця водних проблем. Вчений розповів, чим небезпечне засмічення річок токсичними речовинами, які страхи очікують на користувачів цієї води через викиди в неї азбесту. А ще, він застеріг, що самовільні будови в місцях гідрологічної та гідрогеологічної активності — це ризик великих катаклізмів: підтоплення будівель, руйнації споруд (а неподалік від місця відсипки ґрунту розташовано чотири мости, один з яких — залізничний, решта — автомобільні), зміна русел існуючих річок та струмків, тощо.

Вже наступного дня в багатьох засобах масової інформації Харкова, декількох всеукраїнських та зарубіжних ЗМІ були оприлюднені всі ці факти (наприклад, http://www.hge.pu.ru/index.php?option=com_content&task=view&id=756&Itemid=88
або http://ecoclub.kiev.ua/index.php?go=Pages&in=view&id=72 , тощо). Якщо до прес-акції та широкого розповсюдження інформації ми взагалі не отримували адекватних відповідей на наші звернення та скарги, то після — ситуація суттєво змінилася. Так, держземінспекція повідомила, що за самовільне зайняття земельної ділянки нею нарахована шкода у розмірі 1442760,58 грн. (хоча й набагато менше, ніж ми нарахували, але вже щось). Щоправда, екоінспекція разом земінспекцією та міліцією шукають будівельників-порушників та не можуть знайти (мабуть, треба подарувати їм «Золоті сторінки Харкова», де є телефон та адреса фірми-забудовника), але «крига тронулася», як казав Остап Бендер.

Важливим моментом цієї компанії (яка досі триває, адже до повної перемоги ще треба докласти значних зусиль, щоб більш нікому не прийшло в голову зробити щось подібне з якоюсь іншою річкою чи озером) стало швидке залучення багатьох засобів масової інформації одночасно. Якби ми залучили один-два телеканала, або одну-дві газети, господарі будмайданчика домовилися б з їх власниками і жодна інформація не проскочила б в ефір (там дійсно «круті» хлопці). Домовитися ж з усім спектром ЗМІ було неможливо навіть для такої нахабної фірми. Друге — відсутність попередніх публікацій. Якби на момент «прес-виїзду» існувала полеміка, дехто з власників та керівників ЗМІ перестрахувався б. Оскільки ніяких публічних суперечок до того не було, ми провели свою акцію не проти конкретної фірми, а проти явища — самозахоплення землі, засмічення озера, самовільної (навіть без консультації з фахівцями) зміни гідрогеологічного та гідрологічного балансу поблизу житлових будинків, загроза існуванню цілої низки видів тварин та рослин на природоохоронній території, тощо. А залучення науковця сприяло, в очах кореспондентів, «залізобетонному» підґрунтю інформації. Тобто, нам не прийшлося доводити, що бізнесовці створюють небезпеку для тисяч людей — ми переконали в цьому учасників прес-туру з перших хвилин. Назва прес-туру, - Харків очікує екологічна катастрофа, - не викликала сумнівів ані у журналістів, ані у редакторів ЗМІ, нам вдалося довести цю думку до тисяч людей, увага яких була (і, сподіваємося, залишається) прикута до цієї проблеми, адже мова йде про територію міста Харкова, про безпеку кількох мікрорайонів. Перші шпальти кількох місцевих газет містили такі рядки «Бомба під Харковом», тобто важко навіть вигадати формулювання, яке б краще привертало увагу громади до природоохоронної проблеми.

Взагалі, від того, наскільки гостро поставлена проблема при організації прес-заходів, безпосередньо залежить, чи приділять їй увагу журналісти, редактори ЗМІ та їхні читачі з глядачами. Прикладом іншого підходу можна назвати боротьбу з захопленням земель у «Гомольшанському національному парку». Слід підкреслити, що ще донедавна на природоохоронній мапі України Харківщина мала дуже блідий вигляд: в нас немає жодного заповідника, а природоохоронна мережа представлена лише заказниками (які здебільшого існують тільки на папері) та пам’ятками природи. І от, чотири роки тому, в області в решті решт виник Національний природний парк «Гомольшанські ліси», перший та досі єдиний, за створення якого поклали своє життя (в прямому та переносному сенсі) покоління й покоління науковців. На початку 2008 року на ділянці нацпарку, що розташована поблизу від садиб мешканців села Задонецьке, раптово виник паркан. На місцині, де зростають дуже рідкісні рослини, почалося будівництво «сирітського» котеджу. Серед знищених рослин — червонокнижні рябчик малий та косарики тонкі.

Екологічна група «Печеніги» прийняла участь у роботі комісії по обстеженню ділянки, а також у підрахуванні фахівцями заподіяної природі України шкоди. Шкода склала 1.889.861,2 грн. Про виявлені негаразди були проінформовані правоохоронці і влада. Це було 7-го травня. А вже 12-го травня обласна влада… відвела цю ділянку в оренду податковому міліціянту-забудовнику «для ведення особистого сільського господарства» (і таке буває…). Тобто результат звернення екологів виявився діаметрально протилежним покаранню винних у самозахопленні землі. М’яко кажучи, таке надання в оренду є не дуже законним. Інформація про ці «чудеса» була розповсюджена нами по ЗМІ через електронну розсилку, а також розміщена на офіційному сайті губернатора, підпис якого красується на розпорядженні про оренду. Ситуація набула розголосу, хоча й не дуже великого. Але для правоохоронця-забудовника навіть невеличкий розголос — як червона ганчірка для бугая. До того ж, після цього міліція підготувала матеріали для порушення кримінальної справи. По декількох томах зібраного міліціонерами матеріалу Харківський НДІ судових експертиз ім. Заслуженого професора М.С. Бокаріуса виніс висновок про неправомірність цих відводів. Згідно нього сума компенсації витрат лісогосподарського виробництва на даних ділянках складає понад 2,4 млн. грн.

Але Харківська обласна прокуратура, яка мала порушити кримінальну справу по цих фактах, повернула до УДСБЕЗ їх матеріал з лаконічною приміткою “допрацювати”. І без будь-яких “зайвих” коментарів! Наразі матеріали направлені до природоохоронної прокуратури, яка також не поспішає порушувати кримінальну справу. Теж відхилить матеріали? Проте, за умови підтримки громадськості, ми впевнені, що зухвалий наступ на нацпарк вдасться відбити.

Але напади на природні території можуть бути не тільки відверто-нахабними (з такими впоратися відносно легше, адже вони є очевидними та зрозумілими для суспільства). Бувають і віртуозно-єзуїтські спроби. Так, випадково нам стало відомо, що на задвірках офіційного сайту Держуправління екології та природних ресурсів Харківської області стоїть непомітна примітка «Громадські слухання». А там йдеться, що квартал №54 пам’ятки природи «Сокольники-Помірки» втратив свою природоохоронну цінність, отже, чи не замінити його на два інших квартали? Таке собі невинне запитаннячко. Але не таке вже й невинне, як здається на перший погляд.

Ціна питання — кілька мільйонів доларів (принаймні, схожу ділянку неподалік від цього місця, але поза природоохоронною зоною, було продано на земельному аукціоні за три мільйони американських банкнот). Цей квартал (а ми його ретельно обстежили) природоохоронної цінності не втрачав. Проте набув цінності іншої, адже розташований він біля Бєлгородського шосе, яким щоденно проїздить багато тисяч автівок. З кулуарних розмов стало відомо, що він сподобався одній модній київській фірмі, якій саме тут закортіло збудувати «веселий будиночок», тобто приватний готель з рестораном. Ми відразу ж звернулися до харків’ян через ЗМІ, закликали людей висловитися щодо планів відтяпати від лісопарку шмат унікальної природи, почали збір підписів. Лише за перший день збору під листом щодо неприпустимості вилучення 54-го кварталу пам’ятки природи поставили свої автографи 700 харків’ян! Жоден з тих, до кого ми зверталися, не відмовився висловитися за збереження цієї унікальної діброви, де зростають чарівні червонокнижні квіти, де живуть рідкісні кажани, де можна побувати на «дикій» природі, не виходячи за межі міста Харкова. Після того, як підписи було передано держуправлінню, ідея якось тишком-нишком зникла з порядку денного цього поважного відомства. Треба лише пильнувати, щоб раптово не з’явилася знов…

При цьому, агітуючи людей підписуватися під зверненням, ми проводили ще й популяризацію цієї природної перлини Слобожанщини: розповідали, які чудові рослини та тварини там мешкають, чому треба зберігати цю красу. Наводили й тривожні факти: у 80-х роках Харківський лісопарк увійшов до всіх підручників та енциклопедій як найбільший в СРСР, його площа, за цими документами, складала 2 385 гектарів; сьогодні площа цього ж лісопарку за офіційними даними дорівнює 2069, - більше 300 гектарів «зелених легень» міста «випарилися», як торішній сніг. Якщо громада й надали зволікатиме, «випарується» весь лісопарк, місце, в якому зустрічалися наші пра-пра-бабусі з пра-пра-дідами. Людей вдалося не лише переконати підписатися, але й «підняти на барикади»: ще й досі ініціативна група, яка зібралася після цих наших виступів, рветься до бою, навіть судиться з міською владою (адже не тільки 54 квартал зацікавив бізнесовців, наступ на лісопарк іде зараз «широким фронтом»).

Взагалі, будь-яка кампанія по боротьбі з серйозними самозахопленнями земель без участі ЗМІ (тобто залучення у свідки та помічники широкого загалу громадськості) є безглуздям, що близьке до самогубства. Адже розчавити громадську організацію для акул бізнесу не так вже й складно, а громада сама може розчавити кого завгодно! Як показує досвід, - чим більше «ефірного світла» ллється на того чи іншого загарбника землі, тим більше вірогідність того, що він покине своє будівництво, згорне майданчик та навіть прибере самісінькі сліди свого перебування. А природа, «зализавши рани», знов запанує на своїй землі на радість майбутнім поколінням, яким ми маємо передати те, що нам залишили пращури.