Обіцянки-цяцянки

Олег Листопад, «Селянська правда», №44, 16 квітня 2009

Кабани спецпризначення

Під час одного з виступів на Майдані у грудні 2004-го Віктор Ющенко, тоді іще кандидат у президенти, збурив натовп повідомленням, що на півмільйона бездомних дітей адміністрація Кучми витрачає менше грошей, ніж на елітні мисливські господарства, якими керує ДУС – Державне управління справами (у народі – просто «Дуся»). Коли Ющенка обрали главою держави, екологи зраділи: нарешті на місці “президентсько-панських полювань” створять заповідники та національні парки. Вчені зможуть проводити у цих урочищах дослідження, школярі та студенти – уроки на природі, туристи – відпочивати, а місцеві жителі – заробляти свою чесну копійку. Але не так сталося, як гадалося. Новий президент та його оточення не поспішали розставатися із пишними будиночками та густими лісами.

На пузі під колючим дротом
Одне з таких елітних мисливських господарств нині називається «Президентська резиденція «Залісся». Воно знаходиться у Броварському районі Київської області. Майже ручних мисливських тварин, які потім ставали легкою здобиччю сановних «мисливців», тут розводили ще з 1960-х. Заліські єгері не раз заганяли звіра і для Хрущова, і для Брежнєва, і для народних слуг рангом понижче.
Іще у студентські роки, які припали на середину 1980-х, я чув що там – багата природа, а також чимало байок про тамтешні порядки, але як перевірити, що з цих оповідок правда? Адже резиденція надійно охоронялася, сторонніх туди не пускали. Нагода трапилася на початку дев’яностих, коли Радянський Союз уже доживав останні дні, а незалежна Україна ще не з’явилася на мапі світу. «Залісся» стерегли не так пильно, чим і скористалися два активісти екологічного руху – Віталій Грищенко та Володимир Борейко. Запропонували узяти участь у вилазці й мені.
Допомагаючи один одному, перебираємося через двометровий бетонний паркан. А потім, як партизани, ховаючись за соснами, де по пластунські, де перебіжками, обстежуємо територію. У шикарному сосновому ліси ми знайшли чимало цікавого. В одному з куточків лісу заховалися «скромні» мисливські будиночки. Тільки армійський досвід дозволяє нам знайти натягнутий в траві дріт охоронної сигналізації й уникнути викриття. Фотографуємо побачене і прямуємо далі. У іншому кварталі знаходимо мисливських вишки. Біля них – ліхтарі, такі ж як на міських вулицях. Здивувало, що попри білий день ліхтарі горіли. Потім з’ясувалося: світло не виключали цілодобово для того, щоб кабани не лякалися і приходили до них і вночі – тоді мисливцям, навіть після пиятики, не промахнутися. Втім, кажуть для гарантії, пацям бувало ще й ноги зв’язували!
Чимало ми тоді зробили й суто натуралістичних знахідок – спостерігали рідкісних птахів, комах, бачили сліди крупних звірів.

«Панські» чи «царські»? – та один біс!
Наша вилазка припала на 1990-й, четвертий післячорнобильський рік, коли в Залісся високі гості через острах їсти радіоактивне м’ясо – радіація погуляла у тамтешніх лісах, хоча й не надто сильно – навідувалися рідко (тому й охорона була вже не так пильна). Але полювання все-таки проводилися – просто з метою убити тварину! Було в Україні іще кілька подібних закладів. Офіційно вони називалися «заповідно-мисливські господарства» – ЗМГ. Дика якась назва, просто гібрид бульдога з носорогом: адже за законом у заповідниках полювання не дозволялося й не дозволяється. Не дарма у народі ці установи називали «панськими полюваннями» або «царськими полюваннями». В ті часи в Україні було чотири ЗМГ: Заліське, Дніпровсько-Тетерівське (на Київщині), Кримське й Азово-Сиваське (Херсонщина). Кримське, до речі, дійсно свого часу було місцем полювання царської родини. Потім радянська влада створила тут заповідник. А наприкінці 1950-х тут знову відродили розваги для «еліти» – тепер уже радянської.
Екологи, як за радянських часів (був, наприклад, такий активіст Українського товариства охорони природи – Федір Пугач, який збирав під петиціями про захист українських заповідників підписи письменників, вчених, космонавтів та інших відомих людей), так і вже у незалежній Україні, намагалися повернути заповідний статус Кримському заповіднику та припинити стрілянину у все живе у решті ЗМГ.
Коли почалася громадська кампанія за відновлення заповідності ЗМГ, виявилося, що у громадськості немає достатньої інформації про нинішній стан справ у цих установах. Тому й була здійснена наша вилазка. Відбулися «візити» й у інші «спецсафарі». У Кримське  ЗМГ вже згаданому мною. Володимиру Борейку допомогли проникнути працівники того ж ЗМГ –  завантажили в багажник “Москвича” і так провезли через КПП. Для “штурму” Дніпровсько-Тетерівського господарства Київський міськком комсомолу (так-так, прогресивний був комітет, принаймні в охороні природи) дав екологістам машину, та ще й хлопців з комсомольського оперативного загону з кінокамерами відрядив. Скориставшись замішанням сторожі, група буквально прорвалася крізь ворота, і, не зменшуючи швидкості, помчалася до “землі обітованої”. Тут, зокрема, увагу привернуло озеро, навколо якого горіли ліхтарі. І знову – цілодобово! Бо раптом кому з бонз серед ночі порибалити заманеться.
Врешті-решт екологісти домоглися, щоб Кримське ЗМГ знову стало заповідником, Азово-Сиваське – національним парком, а Заліське й Дніпровсько-Тетерівське – просто мисливськими господарствами, без приставки «заповідне», – щоб не ганьбити заповідну справу. Та тішилися природоохоронці недовго.

Старі забавки «нових українців»
Як тільки новоспечені українські олігархи вбилися у пір’ячко, вони відразу ж показали, що ніщо «панське» їм не чуже. І ось уже «демократичний»  президент Леонід Кучма (чи хтось в його оточенні, суті справи це не міняє), вирішує, що не годиться такому поважному пану проводити час у “скромному” і “занедбаному” брежнєвському будиночку у вже знайомому нам Заліссі. Ремонт обійшовся у 860 тисяч гривень – тих, ще докризових. Плюс мільйон щороку на утримання цієї резиденції. Подорожчали “кабани особливого призначення” порівняно з часами Хрущова та Брежнєва.
В Азово-Сиваському національному парку “під патронатом” колишнього прем’єр-міністра Павла Лазаренка на острові Бирючий було організовано інше мисливське кубло. Сюди завезли 1000 “КАМАЗів” чорнозему, пробурили свердловини, спорудили басейни з прісною водою, відремонтували фінські будиночки, поставили готельний “модуль”, розбили вертолітний майданчик. На будівництві ударно трудилися понад 200 солдатів та будівельників. У якості “виконроба” об’єкт контролював сам мер Дніпропетровська. Так де той Лазаренко! – скажете ви. Так то воно так, ініціатор далеко. Але ініціатива – залишилася, і навіть «розвинулася».
Президент Кучма виявився прихованим натуралістом – чи то ботаніком, чи то зоологом. Своїм Указом № 278 від 25.02.2000 він забрав у Держкомлісгоспу й передав ДУСі й Кримський заповідник і «удосконалений» Лазаренком Азово-Сиваський національний парк. Указ був з позначкою “не для друку”.  (Яка, до речі, не знята і досі, уже при «супердемократичному» Ющенкові). По суті ці установи знову були перетворені на усе ті ж спецмисливські господарства.
Говорячи про новітню історію мисливських господарства з приставкою «спец» не можна ще раз не згадати і про Дніпровсько-Терерівське. Його патроном хотів стати ще у свій перший прем’єрський термін Віктор Янукович. Переїхавши в Київ, він відразу ж у 2003 р. перепорядкував це господарство Кабміну, знайшов гроші на будівництво нового паркану, вишок, мисливських будиночків, ремонт адміністративної будівлі. Усю територію господарства було оточено ровом триметрової глибини, побудовано цех для первинної обробки дичини, а на Київському морі-водосховищі – велетенський причал на півтора десятка катерів. І, як водиться, оточив це «панське полювання» надійною охороною. Мешканці села, яке мало нещастя опинитися на території цього господарства, потрапити додому могли лише за спеціальними перепустками.

Дзуськи від «дуськи»
Дірку вам від бублика, а не нацпарк! – приблизно такими були відповіді керівництва ДУСі громадським екологічним організаціям, які відразу після приходу Ющенка до влади стали вимагати від нового керівництва України передати Кримський заповідник та Азово-Сиваський національний парк Міністерству охорони природи, прибравши з них мисливські вишки та коптильні-солильні. Така ж була реакція і на пропозицію створити на базі Дніпровсько-Тетерівського та Заліського мисливських господарств або заповідники, або національні парки – ні того, ні іншого, до речі на території столичної(!) області досі ще немає!
У Київському еколого-культурному центрі зберігається чимало таких відписок. Та ось минуло чотири роки і – о диво! На світ з’явився указ, у якому зазначається, що президент схвалює ідею створення мало не двох десятків нових національних парків. У тому числі і на території знайомих нам Залісся та Дніпровсько-Тетерівського.
На початку березня цього року відбувся круглий стіл, на якому присутніх ознайомили із науковим обґрунтуванням на майбутній нацпарк «Залісся». У ньому зазначається, що у межах території проектованого нацпарку знаходяться добре збережені комплекси як природного, так і штучного походження. У 1994 році на заболоченій частині території Резиденції був створений гідрологічний заказник місцевого значення “Великівське болото” площею 773 га, який теж потрапить до складу нового парку. У «Заліссі» зустрічаються тварини, занесені до Червоної книги України: зубр, видра, борсук, тут відмічені місця  гніздування рідкісних видів птахів – чаплі сірої, чаплі великої білої, лелеки чорного, журавля сірого, лебедів, орлана-білохвіста.
Із об’єктів історико-культурної спадщини на території Резиденції “Залісся” є пам’ятка археології – “Городище”, що представляє культуру доби заліза. У науковому обгрунтуванні детально розписано, що і як треба оберігати.
Коротше кажучи – повний заповідний «дайош»! Читаю – і серце радіє. Але не перестає турбувати думка: що ж спонукало оточення Ющенка нарешті згодитися на створення тут нацпарка, хай і у своєму ж, себто знов таки ДУСі, підпорядкуванні? Чи не плачевні результати роботи у заповідній справі за усі чотири роки «царювання»? Ющенків попередник Леонід Кучма у свою першу каденцію на-а-абагато більше створив і заповідників, і національних парків.
А головне питання – чи вистачить у Ющенка духу за решту часу довести справу до кінця? Адже усі його сили витрачаються не на потрібні країні і народу справи, а на гризню з політичними конкурентами. І чи вистачить у цих самих конкурентів – хоча б у тої ж Тимошенко – розуму не вставляти палиці у колеса українській заповідній справі? Тривожний сигнал такого роду уже прозвучав – нещодавно за командою з Кабміну було зупинено рух документів на створення шести нових національних парків (Гранітно-Степове Побужжя та інших) – до розмежування (читай – перетягування на себе) повноважень президента та прем’єра у питаннях створення нових заповідних об’єктів. За останніми відомостями з добре поінформованих джерел здоровий глузд таки переміг і робота над створенням цих шести національних парків усе ж продовжилася.
А от чи закінчіться так само благополучно історія із «панськими полюваннями»?

Оставить комментарий

Вы должны войти, чтобы оставить комментарий.